Uncategorized

Знайомства з людьми похилого віку в Боково-Хрустальне Україна


  • місто знайомства в Лубни Україна;
  • Full text of "Реабілітовані історією Ред. Тронько П. Т. та ін. [У 27т.]".
  • регіон знайомств Подільськ Україна.
  • Події християнського швидкого знайомства в Южноукраїнськ Україна;
  • веб-сайт знайомств в Феодосія Україна;

Одних уродин, коли Дарка не вміла так повестись, щоб виглядало, що вона тішиться з дарунків, мама розсердилася й назвала її "невдячною дитиною". Дарка не хотіла зробити мамі прикрости: до вечора того дня вихвалювала всі до одного дарунки й бігала по кімнатах, якби з надміру радости. Та це небагато помогло: мама зразу пізнала, що вона вдає.

Вечором прийшла до неї до ліжка бабця й випитувала, чи її часом не болить щось у грудях, може, має коли памороки, може, почувається так, якби велику дорогу зробила? Дарка на все відповідала: ні, ні, ні. Рано, перед сніданням, примусили її випити якийсь гіркий чай: по цьому пізнала Дарка, що її вважають за хвору. Щоб не приспорювати журби мамці й бабці, постановила Дарка забути й переболіти листівку з голубчиком.

Потім ще щось раз чи два снилося Дарці, що звідкись, аж з Америки, прийшла на її адресу листівка з парком.

Хвильовий Микола. Сині етюди (збірка) - читати онлайн

Але це був тільки сон, бо Дарка нікого в Америці не мала. Проте не треба занадто нарікати, бо одних уродин Дарці минув, власне, дев'ятий сталося щось несподіване.


  1. .
  2. безкоштовний сайт підключення в Чернігів Україна!
  3. ;
  4. Погода у Боково-Хрустальному (Вахрушевому) на місяць.
  5. зв’язки знайомства Вугледар Україна;
  6. Бабця подарувала їй два золоті. Це ще не все. Дарці сказали, що вона може з тими грішми робити, що сама схоче. Дарка аж вірити не могла. І мама це відразу пізнала по її очах. Дарка має очі сірі, як осінні тумани, але, коли Дарка тільки подумає собі неправду, вони стають темні. Такі темні, як доспілі сливи, й все розбігаються на боки. Тому в Дарки багато клопоту з правдою й очима, що темнішають від гріха. Так було й того разу, бо мама ще раз сказала, що з грішми може Дарка робити, що сама схоче.

    Може за всі нараз купити собі цукерків — хоч так роблять тільки немудрі й лакомі діти.

    Два дні й дві по половині ночі думала Дарка, що з грішми зробити. Третього дня, хоч як це було неймовірне і смішне, мусіла собі сказати, що вона одна має більше розуму, як тато, мама й баба разом: Дарка рішила купити собі листівку з голубчиком. Навіть не уявляла собі, що в сільській крамниці можна за безцінь таку чудову листівку дістати. Бо треба знати, що, крім голубчика з листом, була ще пара рук, що ціпко стискала себе за долоні.

    Дарці аж жаль стало плямити листівку адресою.

    Вона носила її коло себе, доки не заломився один ріжок. Тоді вже з меншим болем заадресувала листівку на своє ім'я, побажала собі щастя й успіхів у науці. Потім наліпила марку, що коштувала тричі стільки, що оплата звичайної листівки, але це були все ще уродини, а на уродини не повинно жалуватися видатків. Найлегше вже було вкинути листівку до поштової скриньки. Обчислила, що другого дня ранком листівка повинна знову в неї бути.

    Та ледве дійшла до закруту коло церкви, стало їй так страшно від того, що вона наробила, що хотіла вже завернути на пошту й на чому світ прохати урядовця, щоб віддав їй ту листівку. До цього страху приплівся звідкись ще один: листівка могла пропасти на пошті. Адже не була поручена. На підвечірку був у них панотець. Говорили про пасіку, й тому ніхто не звертав уваги на Дарку. В ліжку вже рішила Дарка перехопити завтра рано листоношу перед ворітьми. Відібрати картку й заховати, щоб про неї ніхто й не довідався. Та хіба це було найрозважніше?

    Коли ніхто-ніхто не мав бачити й чути, як листоноша подаватиме їй картку, то краще вже було загалом не посилати. Тієї ночі Дарка переверталася з боку на бік, якби хто бочкою котив, і було їй так гаряче, що власні ноги й руки заваджали. Остаточно сказала собі: хай буде, що буде, листоноша має таки принести листівку до хати. Хіба не була адресована до неї? Але не так сталося. Навіть Дарка з своїми дев'ятьома роками відтепер знає вже, що воно не все так стається, як ми собі бажаємо. Навіть, коли дуже бажаємо.

    Хвильовий Микола. Сині етюди (збірка)

    Тато дав мамці, мама — бабці. Коли вже всі прочитали й добре насміялися так! Всі сміялися з неї і з листівки. Хотіли, щоб вона з ними теж сміялася, бо думали… що це такий дотеп Дарки. Дарка анітрохи не сміялася. Не навмисне їй, але просто не могла сміятися з себе. Чогось здавалося їй, що розібрали її до гола й показують пальцями на неї.

    Навігаційне меню

    Було якось ніяково, прикро. Вони мусіли догадатись, що, властиво, не було з чого сміятись ніхто б не сказав, що бабуня шість разів старша від неї, а сміється там, де не треба , бо щось пошептали з собою в другій кімнаті, і тато хотів їй навіть гроші за листівку вернути. А бабця забула, що перед часочком ще підіймала листівку на сміх, і почала навіть хвалити голубчика.

    Тоді якби хто окропом хлюпнув Дарці на серце. Забула, що перед нею бабця вшестеро старша за неї , забула, що то день її уродин, день, коли вона повинна для всіх бути чемна, вихопила листівку бабуні з рук і подерла на дрібні кусники. Аж пір'я з неї летіло! А гроші, що їх поставив тато перед нею на столі, фікнула з таким розгоном від себе, що аж по землі подзвенькотіли. Мабуть, тому тільки, що то був Дарчин день, не дісталося їй нічого за це нечуване зухвальство. Аж віра не бралася голови: ніхто їй ані слова не сказав.

    На другий рік, менш-більш у тому самому часі, дістала Дарка аж дві листівки. Сам листоноша приніс до хати. На одній листівці був намальований кошик з квітами, а на другій — голова пелехатої дівчини. Якби не уста й ніс, то можна було б ту дівчину взяти за Дарку. Така подібна була. По цьому Дарка відразу пізнала, що то домашні написали. Було прикро, що дома ще не забули тамтої немилої пригоди. Ці уродини теж не вдалися. Третього року не прийшла вже картка ні від батьків, ні від бабуні.

    Дарка ж дякувала Богові, що врешті вже все забулося. На чотирнадцятому році життя стрінула Дарку нова несподіванка. За два тижні перед уродинами тринадцяті з черги! мама сказала:. Дарка ходила того дня задумана. Кілька разів за день зупинялась перед великим дзеркалом у спальні й дивилася на себе, якби щойно цього дня приїхала звідкись додому. Надвечір зібрала свої обидві малі ляльки та всю виправу з великої ляльки й віднесла раз на все Сафтиній Марці. Як вернулася без ляльок у хату, почувала себе якось так, якби в хаті хтось хворий лежав.

    Одне знала певно, що той хворий уже ніколи не видужає: її дві маленькі ляльки вже ніколи не повернуться до неї. А велика лежала обідрана в шафі з останньої суконки, як сам глум. Згодом було вже й по іспиті. Учитель брав стільки на місяць, що Дарка мусіла здати.

    Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти (fb2)

    Так говорила бабця, і так сталося. Гімназійна шапка й чотири пасочки — хіба найкращий доказ, що все пішло добре. По іспиті відкладала подяку за ласку з дня на день, з години на годину. Почувала себе винна перед Богом й засоромлена перед усіми святими в церкві, свідками її прохань і обіцянок. Оминала Божий дім і потішала себе думкою, що, можливо, Господь і без покути простив її. Хіба ж Він не наймилостивіший? Перші доспілі ранні яблука принесли з собою парні, аж густі від спеки дні. Пес Циган шукав раз у раз холоду на цементованій плиті під ґанком і як навмисне пригадував Дарці, що в таку спеку ніяк не годиться вбирати у село вовняної але гімназійної!

    Нова, з блискучим дашком шапка висіла над Одарчиним ліжком і похіхочувала тихенько зі спеки на дворі. Все ж не можна сказати, що Дарка зовсім не мала слова для щастя.