Uncategorized

Швидкісні знайомства в Долинська Україна

У ньому передбачена низка заходів, і всі вони були втілені в життя. І «Молода гвардія», і «Спартак» відіграли значну роль у вихованні патріотичних почуттів підростаючого покоління, тому їхнє значення перебільшити неможливо….

Під час конференції її учасники поділилися власними думками й новими дослідженнями по історії організації «Спартак». Присутні мали змогу почути витяги з архівних документів, які раніше не оприлюднювалися. А своєрідною родзинкою заходу став документальний фільм про діяльність красногірських підпільників, створений працівниками обласного державного телерадіокомітету.

Подвиг красногірців навряд чи менш значимий, ніж подвиг молодогвардійців, і доля членів обох підпільних організацій багато в чому схожа. Але якщо про краснодонців заговорили на повний голос одразу після війни, в основному завдяки літературному хисту Олександра Фадєєва, то про юних кіровоградських підпільників згадали лише через тридцять років.

Через це не обійшлося без злих слів, мовляв, жодної організації насправді не було, вона народилася в головах комсомольських функціонерів з метою посилення патріотичного виховання молоді. Петренко, який дуже добре знав ситуацію в районі, щоправда, стверджують, що ніякої організованої молодіжної групи в селі не було. Однак далі автор справедливо запитує: якщо так, за що тоді загинули десятки людей? Про подвиг юних красногірців стало відомо під час суду над колишніми поліцаями, який відбувся на початку сімдесятих років минулого століття. Тоді й спливли жахливі подробиці поліцейської розправи над підпільниками.

Саме поліцейської, бо німці участі в каральних заходах не брали. Ймовірно, до знищення патріотів причетні власівці, які в той час перебували на території села. Свідки стверджували, що карателі були одягнуті в німецьку форму, але розмовляли російською. Нині про діяльність підпільної організації «Спартак» відомо чимало, історія сімдесятилітньої давнини протягом останнього часу висвітлювалася і в засобах масової інформації, і в художніх творах.

Доречно згадати, що чимало зусиль, аби увічнити подвиг красногірців, доклали Віктор Петраков, тоді його місцем роботи був обком ЛКСМУ, Віктор Погрібний — на той час редактор молодіжного часопису «Молодий комунар» та письменник Віталій Логвиненко. Пізніше письменник В. Логвиненко присвятив їй художній твір «Ятрань».

Долинська центральна публічна бібліотека

Граматчикова та В. В кінці року молодих патріотів Красногірки та сусіднього хутора Манжурки очолила та спрямувала діяльність голова місцевого колгоспу «Шлях до соціалізму» комуніст Марія Іванівна Мала. Під її керівництвом та з участю П. Граматчикова, який пізніше став начальником штабу партизанського загону «Південний», комсомольське підпілля оформилося організаційно». Будь-яка подія цінна свідченнями очевидців. Нині, шкода, таких майже не зосталося, за живих людей в основному свідчать архівні документи. Учасники науково-практичної конференції мали змогу поспілкуватися з єдиним нині живим членом підпільної організації Володимиром Тиховським.

Нині річний дідусь погано бачить і погано чує, тому мало що міг розповісти. Однак серед архівних документів збереглися власноруч записані ним спогади, датовані груднем року. І в період окупації активна молодь села згуртувалась у підпільну групу й теж називала себе спартаківцями, — згадує ветеран. Спартаківці часто збиралися в нашій хаті, і мені теж доручали розповсюджувати листівки, збирати зброю, яку потім група передавала в ліс партизанам.

Цією групою керувала комуністка Марія Мала, яка перед війною очолювала місцевий колгосп. Коли спартаківці вирішували важливі питання, то часто серед них був радянський офіцер Петро Граматчиков, який мав вже бойовий досвід і навчав нас військової справи. Спартаківці збирали відомості про окупантів та їхніх поплічників у своєму та навколишніх селах і передавали їх у партизанський загін. Вони і самі розправлялися з запроданцями, які мордували наших людей. Разом з П. Граматчиковим комсомольці розправились із зрадником — лікарем, який видав гітлерівцям хлопців с. Свирневого, що втекли під час відправлення їх в Німеччину…».

Загалом, як свідчать документи, комсомольцями із Красногірки та навколишніх сіл «було зібрано на місцях боїв, почищено, змащено, переховано, а потім в роках передано партизанам — близько 50 гвинтівок, 2 кулемети, понад  гранат та вибухівку. Юні патріоти вивели з ладу млин у с. Свирневому, дві молотарки, близько 20 одиниць сільськогосподарського інвентарю. Бойовою зброєю комсомольського підпілля були листівки. Підпільники виготовили 18 текстів листівок з правдивими повідомленнями про події на фронтах, які вони добували через місцевого старосту радянського патріота З.

Волощука, від партизанів, з радянської преси, закликали молодь не їхати в рабство у фашистську Німеччину, шкодити фашистам і розповсюдили ці листівки в кількості примірників. За допомогою учасників «Спартака» було пошкоджено залізничну колію і зупинено ешелон з молоддю, яку везли до Німеччини, понад чоловік втекло з-під конвою, а також було пущено під укіс ешелон з борошном та цукром. Частина цих продуктів була доставлена партизанам.

Комсомольці Красногірки попереджували молодь про облави жандармерії, врятували від вигнання в Німеччину радянських військовополонених та місцевих юнаків і дівчат, протягом січня—листопада  року забезпечували партизанський загін «Південний» хлібом, прали білизну. Розправа не забарилася. Волощук, його дружина Р.

Волощук, Є. Добрянський, дочки Люба, Галина і Олімпіада Волощук.

Знайомства Долинська

Щоб скомпрометувати народних месників, окупанти чинили провокаційні акції. Так, вислідивши членів групи Саву Самчишина і Михайла Самченка, поліцаї в одязі партизанів зустріли їх на узліссі, схопили, привезли в Голованівськ і піддали жорстоким катуванням. На спині Сави вирізали ножем зірку, рани посипали сіллю. Обидва мужні патріоти загинули.

А згодом поліція розпустила чутки, що їх вбили партизани. Вже мертвими юні герої були спалені. Про це зізнались перед судом військового трибуналу і колишні поліцаї…». Там був раніше тік. Поліцаї зареклися не розповідати про це, списати на партизанів. Але хтось проговорився. І батьки пізнавали своїх діток за клаптиками одягу, особистими речами…. А подробиці, за словами Жоржа Варфоломійовича, спливли під час суду над поліцаями в році. Це був показовий суд, відбувався він у сільському клубі. Після війни він подався до Донбасу, де доблесною працею намагався спокутувати вину перед Батьківщиною і навіть був удостоєний чотирьох державних нагород.

Щоправда, на той час, коли пролунав вирок, йому вже було 74 роки.

1 кімнатні квартири - Містечко Центральне

Під час науково-практичної конференції, присвяченої річчю її створення, чимало йшлося про подальші кроки по вшануванню юних месників та про визначну роль, яку це має відіграти в патріотичному вихованні нинішнього молодого покоління. Цікаво, що в заході взяли участь і члени новоствореної організації ветеранів комсомольської організації, яку очолює колишній секретар обкому ЛКСМ Микола Гайдамака. Бондар О. Повернімося в період довоєнний. Це Фоменко Матвій Федосійович. Працював бригадиром, головою колгоспу «Перебудова» с.

Макариха , нетривалий час перед початком Великої Вітчизняної був головою сільради в с. Ще до окупації фашистами села організував навколо себе осередок патріотів, аби боротися з ворогом всіма доступними методами. Чужинці це відчули з перших днів: пошкоджена сільгосптехніка, хворі і немічні коні й воли, відсутність продуктів харчування. Проводилася певна антифашистська агітробота. Навколо окупантів крутилися прислужливі запроданці та ледацюги, вказуючи на актив села. Прийшли і до М. Фоменка, якого звинуватили у підмові селян не працювати на гітлерівців, надійно ховати зерно, борошно, сало, олію тощо.

Перший візит поліцаїв завершився знущанням, приниженням і побиттям колишнього голови колгоспу «Перебудова». Все це коїлося на очах у його доньок. Патріот Фоменко нікого не виказав. Надійшло розпорядження доправити арештованого у м. Певно, там мали більший досвід знущання над нашими людьми. А вже зима розгулювала — з морозом і снігом. Із самої Смілої закривавлений і побитий, босий і легко одягнений через степ навпрошки дістався до рідної Макарихи. Різані, загноєні рани, поморожені ноги і безсилля від голоду ледь не призвели до трагічного кінця.

Видужав, але ж страшенні побої знову надовго вклали в ліжко. Патріот Фоменко боровся за життя, прагнув стати в стрій бійців, бажав бути корисним людям. На жаль, одного бажання інколи замало. Згасав, ніби свічка, хоча вже й Макариха була звільнена від фашистів. Наприкінці року М. Фоменко пішов з життя.

Онлайн Видео Чат - Live Talk

Пішов незламним, непереможеним, проживши на цій землі трохи більше сорока. Партизанський загін «За Батьківщину» в архівних документах — «За Родину» для висадки на територію Кіровоградської області готував штаб партизанського руху Південного фронту. Польовий аеродром на території Ростовської області. Половину загону складали уродженці України, половину — ростовчани з м. Так двома групами і було вирішено десантувати загін. Літак, де мала летіти група Тараненка, через несправність затримався. Група командира Кришталя вилетіла 8 червня року.

Але трапилося так, що групу помилково десантували не в район Чутянського лісу, а висадили серед степу поблизу райцентру Онуфріївка. А це, як виявилося, сімдесят кілометрів від Чути. Десантування відбувалося вночі, ніхто району висадки не знав. З 12 чоловік докупи зібралося восьмеро. А четверо? Людський фактор.

Півтори доби чекали зниклих, а потім пішки вирушили до Чутянського лісу.